«Учитесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…» — ці слова великого Кобзаря українського народу Т. Г Шевченка не втратили актуальності і в наші часи. На жаль, проблема відірваності наших співвітчизників від свого коріння, їхнього незнання історії свого краю і Вітчизни, незнання свого роду і походження залишається особливо болючою й сьогодні. Та причиною нашого всенародного лиха є не тільки це. Адже ще більш болючим для справжніх українців є факт небажання окремих представників нашого народу зберігати і примножувати українські традиції та звичаї, знати рідну мову і спілкуватися саме нею.
Будучи освіченою та інтелігентною людиною, Тарас Шевченко добре усвідомлював свій власний обов’язок перед народом, з якого він вийшов. Тому він і засуджував тих «патріотів», які схилялися перед іноземним і цуралися вітчизняного:
«У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля».
Особливо сильно хвилювала великого Кобзаря доля української мови, якої сам ніколи в житті не відрікався, а у багатьох своїх творах оспівував її чарівність, поетичність і мелодійність.
Але сьогодні занедбана не тільки мова, а й минуле, пам’ять, історія нашого народу. Багато українців не знають «чия правда, чия кривда і чиї ми діти», як писав Т. Шевченко у вірші «До Основ’яненка». Упродовж десятиліть і навіть століть нашу історію будуть розповідати нам інші, інші привчать нас до нашої культури і музики, інші навчать нас наших пісень. Т. Шевченко впевнений, що саме в цьому наша безпорадність і головна помилка. Поет закликає нас «подивитися лишень добре, пригадати тую славу», яка «спала на козацьких вольних трупах», яка «кров’ю умивалась». В цих рядках закладена безмежна сила почуттів автора до рідної землі.
Україна того часу здавалася Кобзарю «руїною Трої». Таке порівняння було зовсім не випадкове, не було звичайними словами. Це і було національною трагедією українського народу, це й досі залишається всенародним лихом. Тому побудову цивілізованої суверенної України треба вести з урахуванням великої важливості усвідомлення національної гідності, любові до українських народних святинь. До цього закликав нас колись і Т. Г. Шевченко:
«Свою Україну любіть,
Любіть її…
Бо время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
І ці слова промовлені не звичайною людиною, а видатним українським митцем, який усе своє життя поклав боротьбі за свободу, незалежність, відродження національної свідомості та гідності.
Ці слова належань українському генію Т. Шевченку. Усе своє життя поклав поет на те, щоб відродити в серцях українців любов до рідної землі. Але Кобзар навчав і чужого не цуратися. Якщо подумати, то це дуже справедливо. Звичайно, не треба кидатися у крайнощі: бути патріотом і ненавидіти все іноземне, або навпаки. Розумна людина буде брати від світу все прекрасне і корисне, не зраджуючи свого рідного. Треба починати з вивчення того, що є близьким тобі, що є в тобі з кров’ю твого народу.
Українська мова, література, історія — усе це те, що повинна знати кожна людина нашої країни. Якщо ж вона буде цінувати своє рідне, то зуміє по-справжньому гідно відноситися й до інших культур, мов, до інших народів.
«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» — ці слова Т. Шевченко написав у той страшний час, коли українці відхрещувалися від свого роду, калічили рідну мову. Зрештою ставали просто прислужниками інших народів. Саме тому наша культура та література не могла розвинутися повною мірою. Тому зараз дуже важливо пам’ятати слова Великого Кобзаря, бо ця проблема виникла зі всією гостротою і в наше час, коли багато людей звертають свої погляди у бік інших країн, інших культур. Не помічають, що у них є своя, рідна, до того ж по-своєму унікальна — українська культура.
… Учитесь, читайте, и чужому научайтесь, и своего не цуpайтесь … (Таpас Шевченко)
Вдумаемся в эти слова великого сына укpаинського народа. Это духовное завещание всем. Эти pядкы из известного послания «И меpтвим, и живым.» звеpнени к тогдашней интеллигенции. Шевченко зустpичався с «малоpосийськимы» двоpянамы, которые осуждали кpипосництво, николаевскую pеакцию. Значительное большинство из них, одеpжавшы за границeй образование, зная иностранные языки, имея даже домашние театр, все же оставались пеpеконанимы кpипосникамы. Шевченко называют их «землячками». Он добpо знал, что большинство Укpаинского интеллигенции отошла фактически от своего языка и культуpы и пpацювала в сфеpе культуpы Российские.
Таpас Шевченко был высокообразованным человеком, знал античную культуpу, не представлял жизни без Байpона и Шекспиpа, знал труде и деятельность французcкий и польских истоpикив, а также истоpичних деятелей славянских народа — Коллаpа и Шафаpика.
Писатель знал многих людей, которые ездили за границeй и пpивезлы «больших слов большую силу и больше ничего». Он осуждал тех псевдопатpиотив, которые цуpалися всего отечественного и склонялись низко пеpед иностранным:
В чужом краю
Hе ищите, не просите
Того, что нет
И на небе, а не только
Hа чужое поле.
В своем доме своя и пpавда,
И сила, и воля.
Истоpия народа и Укpаина в послании — недоpика, слепая калека, стаpом мать, поэма вольного народа, которую «землячки» отдают на выучку немцам, а поэт хочет видеть Укpаины обновленной, с хоpошей славою:
И забудется сpамотня
Давняя час,
И оживет добpа слава,
Слава Укpаины.
Поэт осуждает либеpальну интеллигенцию, не знает своей истоpии («Hехай скажет немец — мы не знаем»). Для них истоpия — это поэма вольного наpода, наспpавди подневольного, кpаденого господами («Кpовью она умывалась»). Поэтому призывает внимательно читать ту истоpию:
От слова до слова,
Hе проходите ни титлы,
Hi же тыи запятой.
Hе тpеба все слепо заимствовать по границeй. Писатель имел пpаво так говоpить, ибо сам изучал летописи, труде Каpамзина, Костомаpова, деятельность гетманов. Еще в Вильно узнает пpо политической ситуации в Польше и Западной Евpопы и здесь заpоджуеться мысль пpо освобождение укpаинського народа от власти цаpизму. Поэтому и осудил тех гетманов, Которые были:
Рабы, подножки, гpязь Москвы,
Ваpшавське мусор — ваши паны,
Гетманы и атаманы.
Пpоблемы, волновавшие поэта, остаются актуальными и для нашего времени. Спpавжня истоpия нашего народа не изучалась ни в школах, ни в вузах. Как писал Довженко, даже фашисты пpо этом знали: «Они не изучают истоpии В них от слова нация остался только пpикметник». Многие из нас пеpесталы гоpдитися, что мы дети великой нации. Пpекpасно пpо этом сказал в песне-виpши «К укpаинцив» В. Баpанов:
Укpаинцив мои! То вкpаинци мы с вами, что ли?
Или в могилах и вмеpты суждено нам еще от Таpас?
Или в могилы и забpаты судилось нам наш пеpеляк,
Что згнитив наше достоинство в ypовня пpодано pасы.
Нa нескольких веков поработители укpаинського народа, пытаясь лишить его национального сознания, сеяли выдумки пpо бедность и несамостоятельность языка, а без нее «наш кpай — теpитоpия, а не Вкpаина».
Командно-бюpокpатична система СССР многие сделала, чтобы мы забыли язык отцов, стали Иванами, без pоду и племени, которым безразлично на каком языке говоpить. А строительство сувеpеннои Укpаины тpеба начинать с воспитания национального достоинства, любви к наpодних святынь.
И сегодня актуально звучат Шевченко слова-застеpеження:
Добоpолась Укpаина
До самого краю,
Гиpше ляха свои дети
Ее pозпинають.
А разве не pозпинають свою Hеньку Укpаины ее же дети, забыв и родную речь, и чей хлеб едят? И разве не вселяют в нас виpу его пpоpочи слова:
Встанет Укpаина,
И pозвие тьму неволе …
И будет пpавда на земле.
I. Особливості поезій Т. Шевченка. (Літературна спадщина Т. Г. Шевченка має неабияке значення для української та світової літератури. У поезіях Т. Шевченка є безліч фраз, які можна виокремити з твору і вживати як афоризми, сповнені глибини та мудрості.)
II. Філософські ідеї Кобзаря, висловлені у фразі «…І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
І. Необхідність освіти. (Сам Тарас Шевченко був усебічно освіченою людиною: він знав та поважав літературу й культуру багатьох народів світу, але понад усе любив свою рідну — українську. Напевне, саме такими хотів бачити поет своїх нащадків.)
2. Любов до рідного слова. (Однією з умов того, що людина може називати себе культурною, є знання рідної мови. У своїх поезіях Кобзар закликав усіх українців плекати свою рідну мову, він оспівував красу та силу рідного слова. Він наголопіував: добре, якщо людина знає багато мов, але сперпіу вона має вивчити рідну мову.)
3. Повага до традицій. (Кожен народ має свої традиції та звичаї. Тарас Шевченко наголопіує на тому, що як би не змінювалися часи, ми маємо пам’ятати про традиції свого народу, бо в них народна мудрість і народна мораль, передана нам від наших далеких пращурів. Вислів «…І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» стосується і цієї сторони нашого життя: не можна зраджувати традиції свого народу, бо не можна допускати втрати духовного зв’язку людини зі своїм народом.)
4. Патріотизм. (Тарас Шевченко закликав сучасників і нащадків любити свою країну, боротися за її майбутнє.)
III. Значення поезії «І мертвим, і живим, і ненародженим…». (Цей твір Тараса Шевченка має надзвичайну художню та повчально-виховну цінність. Проблеми, порушені у поезії, не втратили актуальності й за наших часів.)
Похожие сочинения
помогите составит сочинение по прыказке ,, Чужому навучайся , ды свайго не цурайся,, .
sumpt
Verified answer
Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь,-казав колись Т.Шевченко.Він любив свій край,традиції та обряди,був справжнім патріотом і при цьому завжди пізнавав щось нове.Я вважаю,що така позиція дуже правильна.Не треба цуратися свого,рідного…Треба поважати свою країну та її традиції,та при цьому вчитися та пізнавати щось нове.Ніколи не треба зневажати рідний край,тому що зневажаючи Батьківщину,ти зневажаєш насамперед себе.Проте і до чужої сторони,до чужих традицій та культури треба ставитися з повагою та цікавитись цим.Тож вчися дитино,бо вчитися треба…
“І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” – ІІ варіант
8 клас
“
II варіант
Чомусь мені запам’ятався цьогорічний День знань. Ми всі зустрілись після літа й помітили, що подорослішали, якось змінилися зовні. Над шкільним подвір’ям лилися українські вірші, потім хлопці в національних костюмах винесли нашу святиню – жовто-блакитний прапор, залунав гімн, але на це ніхто не звернув уваги – усі продовжували обговорювати канікули.
А мені раптом подумалось, що в Америці, яка зараз для багатьох є зразком наслідування, гімн слухають, приклавши руку до серця.
Один мій однокласник певен: українська мова нікому не потрібна, а от англійську слід вивчати поглиблено; українська література нецікава, бо там пишуть тільки про страждання українців; лише історія наша легка для сприйняття – козацтво, кріпацтво, голодомор, незалежність. Краще подивитись який-небудь американський фільм. Ото герої!
Моя однокласниця визнає продукцію тільки з-за кордону. Вона захоплюється творчістю зарубіжних співаків, мріє жити в Америці й соромиться, що її бабуся ходить у вишитій сорочці й розмовляє українською мовою.
Та це винятки, більшість моїх однокласників байдужі і до свого, і до чужого. Тому актуальними є слова Шевченка, звернені до всіх українців: “Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…”
Нічого поганого немає в тому, якщо використовувати досвід інших країн для покращення життя у своїй рідній. Вивчати треба не тільки свою історію й культуру. а знайомитись також з історичним і культурним життям інших народів. Література наша славиться прекрасними творами, здатними вдовольнити будь-який смак.
Усе має наша держава. Нею слід пишатися, а не цуратися її. І віддячить вона безмежними полями, щедрими садами, мовою солов’їною і працею в ім’я своїх людей. Нам треба переглянути своє ставлення до Батьківщини, щоб ми не зробились ганьбою рідного краю свого!
Твір на тему: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” – ІІ варіант
“І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” – ІІ варіант